Сім чудес нашого села

Сьогодні до бібліотеки завітали кореспонденти дитячої газети "Веселка" (Широколанівська спеціальна школа-інтернат), які захотіли дізнатися про сім чудес нашого села. 

Вони звернулися  до бібліотекаря Комлєвої Н.М. і попросили назвати найвизначніші пам'ятки в Широколанівці. Ми познайомили їх з будівлею середньої школи (знаходиться в аварійному стані), православною церквою, старою будівлею школи-механізації (вже зруйнованою), ветеринарною лікарнею (зруйнованою) і звичайно ж будівлею кірхи - костьолу Святого Рафаїла. 
Пропонуємо і вам ознайомитися з історією храму.

1912

1944

                                                                                                                                                            2018

Костьол, побудований в класичному стилі, був освячений 13 жовтня 1896 р. Єпископом Зерром (Bishop Zerr). Він був розташований на Sockberg,  на схід на 127 м від головної вулиці і відповідав звичаю жертівника, що стояв на схід. Будова довжиною 45,8 м і шириною 31,3 м. Шпиль був висотою 8,5 м; апсида була на схід. Масивна трьохповерхова або 34-метрова башта була включена до церкви. У дзвіниці були чотири звукові жалюзи і склепінчаста(аркова) стеля. Хрест на золотому куполі, що доповнював високу башту 8,5 м, був видно здалеку. Зовнішні стіни довгої конструкції та башти були прикрашені фризами. Грубий склад церкви коштував громаді 26 000 рублів, за винятком статутної праці та доставки польових каменів окремими фермерами. Вапняк був гарної якості в кар'єрах навколо Ландау.

Апсиди з боків, квадратний під'їзд та тригранний фронтон розсташований вище, а також пілястрові смуги на довгій конструкції,  на башті з капітелями – це елементи стилю Ренесанс. Дах башти та довгої конструкції були покриті листовим металом. З обох боків було два портали та 6 вікон; в святилищі було два вікна. Вітражі коштували всього 280 рублів. Власність церкви була огороджена стіною вапняку та навколо  були посаджені дерева.

Інтер'єр був спроектований як святиня з дерев'яною підлогою коричнево-червоного кольору та стелею з дерев'яними панелями. Пресвітерія була прикрашена обтесаним каменем. Обстановка церкви була така: Головний вівтар з позолоченою різьбою по дереву художньою фірмою Ф. Штуфлезер в мав наступні речі: Тайна вечеря була висічена за Рафаелем; праворуч була помічена жертва Мелхиседека, ліворуч - від Авраама. На бік скинії були фігури молитовних ангелів, представлення Ісуса в храмі, хлопчик Ісус у храмі, а також символи семи святих таїнств; над скинією були святе Сімейство, а також статуї св.Габріеля і Св.Рафаїла. Над Святим Сімейством була фігура Бога-Отця. Бічні вівтарі: Алтарь Серця Ісуса з вознесенням Христа, молитва Спасителя у Гефсиманії, ангел з чашею скорботи, учні та солдати; 1.Статуя Серця Ісуса, а також статуї Св. Франциска та Антонія та інших. 2. Ясла з Мадонною, відвідування Марії, Благовіщення над статуями Діви Марії, Св. Елізабет та Катарін. У пресвітерації та нефі були наступні статуї: св. Антонія, св. Філомена, Св. Клеменс, як правою стіною була готична сповідальня, зліва кафедра проповідника (аналой), стіна розфарбована під мармур. Два місця для хреста були в пресвітерії, інші були в нефі.

Органістами церкви до 1914 року були: Каспер Джагер, 1837 року народження, Майкл Рійдінгер, 1848 року народження, Рохус Бом, 1896 року народження, Рафаель Штайн, 1886 року народження та Майкл Стольц, народився в 1873 році.

Викладачі релігії: пастор К. Рехерт, А. Гаал та С. Бохм.

Протягом перших місяців після Жовтневої революції 1917 року розпочалася боротьба з церквою та переслідування духовенства шляхом ліквідації релігії та закриття церков і парафіяльних шкіл. Слідували конфіскація церковної власності та таємні судові процеси проти священнослужителів. Восени 1934 р. У демонстраційному суді з 12 священиків сіл району Карла Лібкнехта вони [священнослужителі] були оголошені політичними ворогами. Цей пробний процес відбувся в новому кінотеатрі, який навіть не був завершений. О. Антон Хоффманн (Ландау), Майкл Кьолер (Шпейер), Валентин Грінер (Katharinental), Прелат Йосип Крушинський (Карлсруе), Рафаель Лоран (Сульц), Майкл Мерлінгер (Раштадт), Антон Фроліх (Мюнхен), Пітер Айзенкрейн (Блюменфельд) а інші були звинувачені в тому, що вони були ворогами народу та агентами іноземної держави, засуджені та заслані до Сибіру. Після 1934 року всі церкви в німецьких поселеннях Одеського району були закриті та використовувалися як складські приміщення, а в кращому випадку - клуби та танцювальні зали. Церква в Ландау була використана як зал для засідань. Дзвони, які півстоліття оголосили людям мир та щастя для людей, були викинуті з башти, а шпиль був розірваний. У церкві Ландау була побудована пружинна дошка для парашутистів. Релігійне життя в Ландау було повністю знищено до початку Другої світової війни 1941 року.

З 1961 року церква була віддана для навчального корпусу Широколанівського СПТУ 33. На першому поверсі знаходилися їдальня  з кухнею для курсантів училища і великий зал (вестибюль). З нього у північній частині були двері в приміщення на другий поверх, де  були круті сходи. На другому поверсі в східному крилі знаходилися кабінети агрономії, суспільствознавства, початкової військової підготовки, сільськогосподарських машин. В західній частині на підвищенні знаходилася приймальня з секретаркою та кабінети директора та завуча.  На початку 80-х років 20 ст., після побудови нового 3-хповерхового  навчального корпусу, побутового корпусу та п’ятиповерхового гуртожитку, старий корпус (церква) ще деякий час використовувався як навчальний, оскільки було багато учнів-курсантів,  та після розпаду Радянського Союзу церква почала використовуватися  як лабораторія для автомобілів і тракторів. Зараз ця будівля знаходиться в аварійному стані. Дах зі східної частини розібрано, всередині – купи мотлоху та сміття. Збереглася лише підлога в тій частині де були вестибюль та зала їдальні, оскільки прохід з кухні замуровано і зайти в цю частину приміщення можливо лише через зачинені парадні двері або вікна І поверху, де вже зламані решітки. На другий поверх зараз дістатися немає можливості, оскільки відсутні цілі сходи.

Жителі ж сучасної  Широколанівки відновили  православну церкву на пагорбі на східній стороні села і відвідують її, а споруда кірхи (костьолу) Святого Рафаїла з кожним роком руйнується, оскільки знаходиться на балансі Широколанівського ПТУ (тепер Надбузький ПАЛ), а коштів на ремонт, не кажучи вже про реставрацію немає.

Видатні особи

Перший храм Ландау був побудований о. Marzinkoviez в 1822 році; він був перебудований кілька разів. Третій і останній храм був побудований о. Jakob Dobrovoleky у 1883 році. Він мав 7 кімнат, комори та інструментальні сараї. Він становив 120 десятин земель.

Духовенство Церкви в Ландау

З часу заснування в церкві в Ландау було 21 священик, про яких я хочу послатися лише на останні два:

1.   Валентин Грейнер (Valentin Greiner) був священиком в Ландау з 1895-1914 рр., І був засновником училища для дівчаток, де працював вчителем. Він також заснував дім для бідних, який став відомим. З 1920 року до закриття церкви в 1934 році він був священиком у Катериненталі. Через старість і майже повну сліпоту він був позбавлений вигнання в шоу-процесі з 12 священиків в Ландау в 1934 році. Він жив в Катериненталі до вторгнення німецьких військ в серпні 1941 року, потім повернувся до Ландау і був священиком з 1941-1943 рр. Він жив у своїй школі - "середній школі для дівчат". Восени 1943 року о.Грейнер був похований в с. Ландау поряд з церквою біля  Bp.Dr.M.Glaser (єпископ М.Глейзер), який народився в Ландау.

2.   Гофман Антон Іванович (Anton Hoffmann) народився у 1897 р. в с.Лейстерсгаузен біля містечка Гольбштадт Катеринославської губернії у хліборобській родині, німець, громадянин УРСР. Закінчивши у 1921 році духовну семінарію Тираспольської єпархії РКЦ, що з 1918 р. діяла в Одесі, працював дяком в костьолі с. Александрівка біля Джанкоя (Крим). У 1923 році єпископом А.Церрером був висвячений на священника і призначений настоятелем костьолу в колонії Ландау Карл-Лібкнехтського району на Миколаїївщині.

3 грудня 1934 р. Карл-Лібкнехтським райвідділом НКВС УРСР  патеру А.Гофману було пред’явлено звинувачення за ст..54-4 КК УСРР і того ж дня його було замкнено в камері райміліції. 7 грудня 1934 р. прокурор Карл-Лібкнехтського району санкціонував арешт, а 11 грудня священика відправили до Одеської тюрми.

На допитах найчастіше йшлося про листування патера із закордонними добродійними організаціями про надання допомоги його парафіянам, які в 1933 році потерпали від голоду. Антон Гофман показав, що у 1932 р. в його парафії померло понад 40, а в 1933 р. – 130 осіб ( при тому, що загальна чисельність населення с. Ландау не досягала й 3 тисяч). Окрім того, близько 60 родин колоністів виїхало «в зв’язку з важким матеріальним становищем в пошуках заробітку». Священик вказав, що зростання смертності та міграційних настроїв виникло серед його парафіян « на ґрунті продовольчих труднощів», і  ховаючи небіжчиків, власними очима бачив, що вони померли від голоду. Тому у 1933 р. він та багато мешканців колонії Ландау сприйняли грошові перекази з Німеччини та від Міжнародного Червоного Хреста, як порятунок від вірної смерті. На початку 1934 р. із радянської преси стало відомо, що «Німеччина запровадження допомоги використала з метою дискредитації СРСР і мобілізації громадської думки проти Радянського Союзу» і що «діяльність римо-католицького духовенства Карл-Лібкнехтського району [...] сприяла фашизму в Німеччині, в агітації проти  Радянського Союзу».

03 квітня 1935 р. одеською облпрокуратурою до суду був поданий обвинувачу вальний висновок у справі римо-католицького духовенства Карл-Лібкнехтського району. Патеру А.Гофману, а також генеральному вікарієві РКЦ на півдні України Й.Крушинському та священикам І.Таубергу і РюЛорану було поставлено у вину насамперед те, що ці священики в 1933 році сприяли мешканцям німецьких колоній в одержанні допомоги з-за кордону.

28 квітня 1935 року справу німецьких патерів розглянула спец колегія Одеського облсуду, ухвалою якої усім обвинувачуваним було призначено покарання .  А.Гофман а було засуджено за ст..54-4 і 54-7 КК УССр до 10 років ув’язнення у ВТТ. 29 травня 1935 року Верховний суд УССр відхилив касаційну скаргу засудженого і його було відправлено до Бамлагу (Хабаровський край). У таборі його знову було заарештовано і 28 листопада 1937 року засуджено до найвищої міри покарання. Вирок виконано 27 грудня 1937 року. Реабілітовано А.І.Гофмана як жертву політичних \репресій згідно з висновком Генеральної прокуратури України від 30 жовтня 1992 року.