Згідно з постановою Верховної Ради України № 792-VIII від 12.11.2015 року, депортація кримських татар у 1944 році визнана геноцидом, а 18 травня відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
«З
огляду на зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу і виходячи з
небажаності подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці
Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на Ваш розгляд проект рішення Державного
Комітету Оборони про виселення всіх татар з території Криму» - З доповідної записки Л.Берії, 10 травня 1944
року.
На підставі доповіді Берії, який пропонував «140-160
тисяч татарського населення» виселити до Узбекистану «для використання на
роботах як в сільському господарстві - колгоспах і радгоспах, так і в промисловості
і на будівництві» 11 травня 1944 рокуДержавний Комітет Оборони СРСР
прийняв постанову №ГОКО-5859, якою, серед іншого, наказував силами НКВС СРСР
завершити депортацію до 1 червня.
18-20 травня 1944 року
бійці НКВС за наказом з Москви зігнали до залізничних вагонів майже все
кримськотатарське населення Криму і відправили в бік Узбекистану 70-ма
ешелонами.
Це примусове виселення
татар, яких радянська влада звинуватила в співпраці з нацистами, стало однією з
найшвидше проведених депортацій в історії людства.
Як татари жили в Криму до депортації?
Після створення СРСР у
1922 році Москва визнала кримських татар корінним населенням Кримської АРСР в
межах політики коренізації.
У 1920-х роках татарам дозволяли розвивати свою
культуру. В Криму були кримськотатарські газети, журнали, освітні заклади,
працювали музеї, бібліотеки і театри.
Кримськотатарська
мова, разом з російською, була офіційною мовою автономії. Нею користувалися
понад 140 сільських рад.
У 1920-1930-х роках
татари складали 25-30% від усього населення Криму.
Однак у 1930-х радянська політика щодо татар, як
і щодо інших національностей СРСР, стала репресивною. Спочатку було
розкуркулення і виселення татар на північ Росії і за Урал. Потім насильницька
колективізація і Голодомор 1932-33 років. А тоді – чистки інтелігенції в
1937-38 роках.
Це налаштувало
багатьох кримських татар проти радянської влади.
Коли відбулася депортація?
Основна фаза
насильного переселення відбулася протягом неповних трьох діб, почавшись
удосвіта 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Всього з Криму
депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення.
Для цього НКВД
залучила понад 32 тисячі силовиків.
Що стало причиною депортації?
Офіційною причиною
насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу
в державній зраді, "масовому винищенні радянських людей" і
колабораціонізмі – співпраці з нацистськими окупантами.
Такі аргументи містилися в рішенні Держкомітету
оборони про депортацію, яке з'явилося за тиждень перед її початком.
Однак історики
називають інші, неофіційні причини переселення. Серед них - той факт, що
кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час
розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним
плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів
перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.
На користь цієї теорії
свідчить також те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й
інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.
Чи справді деякі татари підтримували нацистів?
За різними джерелами,
в антирадянських бойових загонах, сформованих німецькою владою, служили від 9
000 до 20 000 кримських татар, пише історик Дж. Отто Пол. Деякі з них прагнули захистити
свої села від радянських партизанів, які, за свідченням самих татар, часто
переслідували їх за національною ознакою.
Інші татари долучилися
до німецьких загонів через те, що потрапили в полон до нацистів і хотіли
полегшити нелюдські умови перебування в таборах для військовополонених у
Сімферополі і Миколаєві.
Водночас 15% дорослого
чоловічого кримськотатарського населення воювали на боці Червоної армії. Під
час депортації їх демобілізували і відправили в трудові табори Сибіру й Уралу.
У травні 1944-го
більшість із тих, хто служив у німецьких загонах, відступили до Німеччини. Під
депортацію підпали переважно їхні жінки й діти, що лишилися на півострові.
Як відбувалося насильне переселення?
Службовці НКВС
заходили до татарських помешкань і оголошували господарям, що через зраду
батьківщини їх виселяють з Криму.
Щоб зібрати речі,
давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім'я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально
дозволяли забрати значно менше, а іноді – взагалі нічого.
Людей вантажними
автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже
70 ешелонів з наглухо зачиненими товарними вагонами, що були переповнені
людьми.
Під час переїзду
загинули близько 8 000 людей, більшість з яких - діти і літні люди.
Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.
Деякі люди, не
витримавши страждань, сходили з розуму.
Все майно, що
залишилося в Криму після татар, держава присвоїла собі.
Куди депортували татар?
Більшість татар
відправили до Узбекистану і сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану.
Невеликі групи людей
потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.
Депортовані
були і ті кримські татари, які повернулись в Крим із евакуації після відходу
німців, а також ветерани війни - до 1946 року 8 995 з них, навіть ті,
хто мав високі урядові нагороди, були вислані (в тому числі 254 офіцери);
найвідоміші ветерани з числа кримських татар, такі як двічі Герой Радянського
Союзу льотчик Амет-Хан Султан, уникли депортації, але були позбавлені права на
проживання в Криму.
Які були наслідки депортації для татар?
За перші три роки
після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками,
від 20 до 46% всіх депортованих.
Серед померлих за перший рік майже половина -
діти до 16 років.
Через брак чистої
води, погану гігієну і відсутність медичної допомоги серед депортованих
поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі
не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.
Який статус вони мали в Узбекистані?
Переважну більшість
кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою
охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше
нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей.
Приїжджі були дешевою робочою силою і їх
використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових
підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали в шахтах,
на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської
ГЕС.
У 1948 році Москва
визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВД
виходив за межі свого спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів,
наражалися на небезпеку 20-річного ув'язнення. Такі випадки траплялися.
Ще до депортації пропаганда розпалювала серед
місцевих жителів ненависть до кримських татар, тавруючи їх як зрадників і
ворогів народу.
Як пише історик Ґрета
Лінн Углінґ, узбекам розповідали, що до них їдуть "циклопи" й
"канібали", і радили триматися подалі від прибульців. Після
депортації деякі місцеві жителі обмацували голови приїжджим, щоб перевірити, чи
на них не ростуть роги. Пізніше,
довідавшись, що кримські татари однієї з ними віри, узбеки були здивовані.
Діти переселенців
могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не
кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією
мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар.
Цю національність також заборонили вписувати в паспорт.
Що змінилося в Криму без татар?
Після виселення з
півострова татар, а також греків, болгар і німців, у червні 1945 року Крим
перестав бути автономною республікою і став областю у складі РРФСР.
Південні райони Криму, де раніше жили переважно
кримські татари, спорожніли. Наприклад, за офіційними даними, в Алуштинському
районі залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському – 2200. Згодом сюди
почали переселяти людей з України і Росії.
На півострові провели
"топонімічні репресії" – більшість міст, сіл, гір і річок, які мали кримськотатарські,
грецькі чи німецькі назви, отримали нові, російські імена. Серед винятків -
Бахчисарай, Джанкой, Ішунь, Саки і Судак.
Радянська влада
знищувала татарські пам’ятники, спалювала рукописи і книжки, в тому числі томи
Леніна і Маркса, перекладені кримськотатарською. У мечетях відкривали
кінотеатри й крамниці.
Коли татарам дозволили повернутися до Криму?
Режим спецпоселень для
татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації - другої половини 1950-х.
Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в
державній зраді.
Протягом 1950-х і
1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну
батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. У 1968
році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада відповіла
силою і розігнала мітинг.
Поступово кримським
татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, однак неформальна, але від
цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989
року.
За чотири наступних
роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в
СРСР - 250 тисяч людей.
Повернення до Криму
корінного населення було складним і супроводжувалося земельними конфліктами з
місцевими жителями, які встигли освоїтися на новій землі. Великих протистоянь
все ж вдалося уникнути.
Новим викликом для
кримських татар стала анексія Криму Росією в березні 2014 року. Дехто з них під
тиском переслідувань покинув півострів. Іншим російська влада сама заборонила
в'їзд на півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і
Рефату Чубарову.
Чи має депортація ознаки геноциду?
Деякі дослідники і
дисиденти вважають, що депортація татар відповідає визначенню геноциду,
прийнятому в ООН. Вони стверджують, що радянський уряд мав намір знищити
кримських татар як етнічну групу і цілеспрямовано йшов до цієї мети.
У 2006 році курултай
кримськотатарського народу звернувся до Верховної Ради з проханням визнати
депортацію геноцидом.
Попри це, у більшості
історичних праць і дипломатичних документів примусове переселення кримських
татар нині називають депортацією, а не геноцидом.
У Радянському Союзі
вживали термін "переселення".
Джерела
