понеділок, 31 січня 2022 р.

«Коли ми вмирали, нам дзвони не грали» (пам’яті героїв Крут). Історія в особах

 

        29 січня в Україні відзначають пам'ять героїв Крут - українських студентів, які, намагались зупинити більшовицький наступ на Київ у 1918 році, потрапили в полон і були розстріляні більшовиками.


      В цей день користувачі познайомилися зі спогадами учасників бою під Крутами. Бібліотекар Комлєва Наталія презентувала коротку історію бою під Крутами.


      29 січня 1918 року відбулася надзвичайно трагічна подія в українській історії - бій під Крутами. Уряд УНР, опинившись без війська, кинув на протистояння з російською армією, що йшла на Київ, кілька сотень погано озброєних українських студентів та гімназистів. Майже всі вони полягли у нерівному бою. Цей бій отримав величезне символічне значення - і саме його намагалися розкрити упорядники цієї книги. До збірки «Крути», виданої «Смолоскипом» до 100-річчя бою, увійшли найрізноманітніші матеріали. Це й історичні матеріали та статті, в яких розкривається хід та причини трагедії, і художні твори, але насамперед - публіцистика різних часів. Найцінніша частина книги - спогади нечисленних учасників бою, яким вдалося вижити. Багато матеріалів, узятих із важкодоступних діаспорних видань. Книга розрахована на широке коло читачів, зокрема молодь.

З книги "Крути" присутні почули  розповідь Аверкія Гончаренка, колишнього капітана російської імператорської армії, нагородженого Георгіївським хрестом. На час подій він був командиром куреня Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького. Відомо, що пізніше він працював у Військовому міністерстві Української держави Павла Скоропадського, а у 1919 році був одним з соратників Симона Петлюри, очолював його державну канцелярію. Після війни він оселився на Галичині. У Другій світовій війні воював в лавах Першої української дивізії Української національної армії (дивізія "СС Галичина"). Помер в еміграції у США 1980 року.


Використані джерела: 

https://www.yakaboo.ua/ua/kruti-zbirka-u-pam-jat-geroiv-krut.html  

https://www.bbc.com/ukrainian/news-55853090

Дорога в безсмертя. Хроніка Голокосту.

 27січня в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.  

   Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році (Постанова ВРУ від 5 липня 2011), хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття оонівського документа. 

    Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. 


    До цієї дати в сільській бібліотеці щороку готується книжкова виставка та запрошуються користувачі-молодь і юнацтво для ознайомлення з фактами, історією цієї сумної дати. На виставці представлені книги з даної тематики.  Цього дня вихованці 9 класу спеціальної школи прослухали коротку історію Бабиного Яру, переглянули книги "Щоденник Анни Франк"  та "Маус".

Німецьке вторгнення до СРСР, що розпочалося 22 червня 1941 року, було настільки блискавичним, що до листопада вся підрадянська Україна потрапила під німецький і частково румунський та угорський контроль. Частину населення – 3,8 мільйона, серед них 900 тисяч євреїв, радянській владі вдалося евакуювати на схід.

За принципом расової диференціації, яким Німеччина керувалася від 1933 року, українців, як і решту слов’ян, було визнано «недолюдьми» (Untermenschen), які мали служити арійцям (Herrenvölker), а євреї, цигани/роми, хворі люди з психічними розладами, неповносправні мали бути винищені.

З перших днів окупації у десятках українських населених пунктів нацисти відбирали і розстрілювали єврейських чоловіків. Жінок і дітей зганяли до новостворених ґетто – кварталів на околиці міста, оточених колючим дротом. Вилучивши у євреїв усі цінності у вигляді податків, нацисти згодом знищували мешканців ґетто. Німецька адміністрація під страхом смерті заборонила годувати, переховувати і в будь-який інший спосіб допомагати євреям.

Одна з перших акцій масового розстрілу відбулася у Кам’янці-Подільському в серпні 1941 року, коли нацисти знищили 23 600 євреїв з числа місцевих жителів та доправлених сюди із Закарпаття угорських євреїв.

Такої ж тактики дотримувалася спочатку і румунська влада – євреїв Буковини і Бессарабії депортували на схід до смуги між Дністром та Південним Бугом, де вони, якщо не були розстріляні, то помирали від хвороб і холоду.

До січня 1942 року нацисти, часто за допомогою місцевих поліцейських підрозділів, зганяли і розстрілювали на околиці міст єврейських мешканців найбільших міст та навколишніх сіл.

·                                 У Рівному розстріляли близько 17 000;

·                                 у Вінниці – 15 000;

·                                 у Хмільнику – 8 000;

·                                 у Проскурові (Хмельницькому) – 7 000;

·                                 в Острозі – 5 500.

·                                 У Бердичеві мешканців ґетто спочатку морили голодом, а потім вивезли на аеродром і розстріляли, поки в місті відбувався організований німцями музичний фестиваль. Так загинуло 15 000 євреїв;

·                                 У Луцьку в серпні розстріляли 14 700. На сході України картина винищення євреїв була схожою;

·                                 У Сталіно (Донецьку) загинуло 20 000 євреїв;

·                                 12 000 знайшли свою смерть у Дробицькому Яру поблизу Харкова.

Розстріли у Бабиному Яру

      Окремою трагічною сторінкою Голокосту в Україні стало винищення столичних євреїв у вересні 1941 року.

       Увійшовши до Києва, німецьке командування наказало всім євреям зібратися на Лук’янівці з усіма речами і цінностями. Звиклі коритися наказам влади, відірвані від джерел інформації та обдурені пропагандою, євреї прийшли, очікуючи, що їх депортують. Натомість у них відібрали одяг і речі, вишикували над урвищем Бабиного Яру та впритул розстріляли з автоматів.  Кожен німецький стрілець мав помічника, який приносив патрони. Щоп’ятнадцять хвилин солдати, які стріляли, чергувалися. Були випадки, коли офіцери відмовлялися брати участь у стратах, тоді їх переводили в охорону, але не карали.

За два дні розстрілів, 29–30 вересня 1941 року, було вбито 33 771 людину. Протягом двох років окупації до Бабиного Яру було привезено і знищено ще приблизно стільки ж. До війни єврейське населення Києва складало понад 200 тисяч євреїв. З початком військових дій на території СРСР дехто зміг евакуюватися на схід, частина пішла на фронт, а більшу частину тих, хто залишився в місті, розстріляли. У Бабиному Яру продовжували розстрілювати і після 30 вересня.Серед жертв були роми, члени українського націоналістичного підпілля, пацієнти психіатричної лікарні, комуністи-підпільники, радянські військовополонені. Розстріли були вже не такими масовими, але проводилися послідовно аж до повернення в місто радянської армії.

Голокост є однією з найстрашніших трагедій та одним із найбільших злочинів в історії людства, завжди буде для всіх застереженням про небезпеки, в основі яких – ненависть, фанатизм, расизм та упередженість.